Історія Страхування

Страхування життя, як соціальний інститут захисту людини, в тих чи інших проявах притаманний людству з глибокої давнини.

Так єгипетські каменярі, які брали участь у зведенні пірамід вже 2500 років до н.е. створювали союзи підтримки сімей, члени яких гинули від нещасних випадків на будівництві. У місті Мілпет (Греція) ще в 205 році до н.е. налагодили можливість своїм громадянам накопичувати гроші на ритуальні заходи шляхом щомісячних внесків до спеціальних фондів. Аналогічні фонди створювалися і в Римській імперії у вигляді колегій, з них виявлялася фінансова допомога членам колегії в різних скрутних ситуаціях, в тому числі і для підтримки родичів померлого.

18 червня 1583 року в Лондоні укладено перший договір зі страхування життя. Практично через сто років (1 693) Галлей видає науково-обгрунтовані розрахунки визначення тенденції підвищення або зниження рівня смертності – “таблиці смертності”, які стали підставою теорії страхування життя. У 1774 році в Англії прийнятий закон про страхування життя, який залишається в складі чинного законодавства і до сих пір. А 1 серпня 1778 року в Німеччині створено “Гамбургське суспільство будинків для осіб похилого віку”, яке базувалося на принципах поширеного зараз пенсійного страхування. На території України до освіти СРСР страхування здійснювалося відповідно до економічних, соціальних і правових умов діяли у відповідні періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Царської Росії. Страхування і зокрема і страхування життя, традиційно проявлялося в містах, які мали політичний і економічний вага в ті періоди (Київ, Полтава, Львів, Одеса, Харків).

За радянських часів страхування життя проводилося в рамках державної монополії на страхування. До 1992 року в країні діяла єдина державна страхова компанія – «Держстрах СРСР», в якій всі операції здійснювалися на основі єдиних правил і тарифів. Але разом з тим успіхи «Держстраху» зі страхування інтересів населення, незважаючи на всі звинувачення в “неринковість” цієї структури, очевидні і загальновизнана. Десятки мільйонів договорів страхування, безліч налагоджених страхових програм, діяльність по всій території країни – таких результатів поки не вдавалося досягти жодній компанії. Варто зазначити, що до початку 90-х років довгострокове страхування життя було досить популярно в СРСР, договору за цим типом страхування були у 70% працюючого населення.

Все обрушилося миттєво. На початку 90-х разом з накопиченнями в ощадкасах знецінилися і страхові поліси. «Держстрах», залишаючись найбільшою компанією в Європі, поступився кращі сегменти страхового ринку недержавним компаніям, процес створення яких прийняв лавиноподібний і неконтрольованого характеру.

Становлення України як самостійної демократичної держави не могло не зумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, відразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи та поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності та передумови формування страхового ринку України.

Досліджуючи розвиток страхового ринку в Україні за 14 останніх років, можна прийти до висновку, що роль його недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання, незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної і Західної Європи незначні.

Розвиток страхового ринку за час незалежності України можна умовно поділити на кілька етапів.

Перший етап (1991-1995 роки) – це період створення і прийняття перших законодавчих актів які регулюють діяльність на страховому ринку. Розвиток страхових компаній сприяло ухваленню Декрету Кабінету Міністрів України “Про внесення змін і доповнень до Закону України” Про банки і банківську діяльність “від 26 квітня 1993 року №38-93, який забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування та Декрету” Про страхування ” з 10.05.1993 року.

Динаміка зростання чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік – 28, 1992 – 171, 1993- – 455, 1994 – 616, 1995 рік – 655 страхових компаній.

Це спричинило ситуацію при якій кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшов на цьому етапі в якісний, які не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази і кваліфікованих кадрів. Чи не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування. Не дивлячись на те, що в 1993 році була створена державна структура в сфері регулювання страхового ринку – Укрстрахнадзор, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролю за діяльністю страховиків і т.п. не відбувалося. Більшість страхових компаній було неплатоспроможними.

До 1995 року багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим фактором розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній ( “АСКО”, “Славія” і ін.), Створення власних великих компаній-холдингів ( “Омета-Інстер”, “Саламандра”, а також перетворення “Укрдержстраху” у НАСК “Оранта”).

Другий етап (1996-2002 роки) – Значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону “Про страхування”. Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуюча роль була відведена недержавним страховим компаніям.

Зросли вимоги до розміру статутного фонду від 5 тис. Дол. До 100 тис. Дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилася; налічувалося 220 компаній

Посилилися вимоги Укрстрахнагляду щодо платоспроможності, ліквідності, резервів, структури активів, інвестиційної політики і т.п .. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов’язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування і затверджувати їх в контрольному органі .

Третій етап (2002 рік і до сих пір) – це період переосмислення напрацьованого і перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилася конкуренція, професіоналізм в роботі страховиків. З’явився новий регулятор – створена в кінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі ГКПРРФУ), більш жорсткими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий в новій редакції в кінці 2001 року Закон України “Про страхування” встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків в розмірі не менше 1 млн. Євро для тих, хто веде ризиковані види страхування, і 1,5 млн. Євро для страховиків, які здійснюють страхування життя.